Перейти до вмісту

Сторінка:Кропивницький М. Твори. Т. 3 (1930).djvu/103

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

мали, по губах? Ото вдруге не лізьте, бо я того ненавижу!.. Ще як хто побаче, подумає… Ти тут, Зіню? Де це ти була, моя дитино?

Зінька. Там, де вже нема, моя матусю!

Настя. Ти ж це як вже мені відповідаєш?

Зінька. Так же, як ви питаєте!

Настя (до писаря). Бачите?.. Я ж кажу, що можуть подумати невіть що! От перша Зінька…

Писар. Зеніда Андреєвна можуть обсудить по нашим літам… Сравнить і то довольно за глаза, что ни как мамаша, а я как синок?

Настя (у бік). Ой, хітрий! (До нього). То я вже вас не буду звати Мануйлом Соловеїчом, а синочком. (Сміється). Тільки цілуватися ненавижу!

Писар. Зеніда Андреєвна, будьте настолько добрі, насколько я вас прошу, об'ясніте: отчего ви не в общей кавалькаді?

Зінька. Обійдетесь і без нас!

Настя. Її діло клопотати, та порядкувати. Еге, доню, ти клопочи, порядкуй, душко моя, а я в кунпанії посижу…

Зінька. Пожиркуєте?

Настя. Як? (У бік). Вона ревнує! Недаром я постерігала… (До писаря). Ходімо до гурту.

Писар (гра на скрипці і співа)

І пить будем,
І гулять будем,
А смерть прийдеть,
Помирать будем!.. (Пішли).

Зінька (сама). Ач, стара, вже й зуби погнили, а їй зольоти на думці: заманулося на старість у гречку скакати! Всі, всі праведні, всі безгрішні!.. Ох, коли б швидш, у Київ!..

 
ЯВА VII.
Самрось, Писар, Настя і Зінька.

Самрось. Щоб моя жінка не потанцювала, як я того захочу? „Нікогда і во вік…“ Буде танцювати й дріботіти!.. Кума-лавошниця нотної виводе. (Співа):