Перейти до вмісту

Сторінка:Кропивницький М. Твори. Т. 3 (1930).djvu/128

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

А вже наша тарілка
Обцінована,
А вже наша Хведоска
Обцілована.

Чикалка. Старосто, пане-підстаросто!

Пилип. А ми раді слухати.

Чикалка. Благословіть молодим, дискать, до вінця збиратися, отцю, неньці поклонятися.

Пилип. Бог благословить!

Чикалка. Раз, і вдруге, і втретє?

Пилип. Бог благословить! Тричі бог благословить! (Тихо до Чикалки). Чого ж ви стоїте? Беріть молодих, та й виводьте з-за столу! (У бік). Не тямить нічого!

Дружки (співають).

Піднімайте дружки ноги,
Високі пороги,
Бо на дворі річки-калюжки,
Будуть тобі гіркі дружки.

Пилип. Батьку! Беріть образа. Мати! Беріть хліб-сіль.

Чикалка. А молоді, дискать, вставайте і благословеніє родительов… Так, дискать, і в нас, в Расеї!.. Да-да! (Степан бере образа, Хотина хліб, Роман і Хведоска підходять до них, боярин і дружка стелять долі рушник, на котрий молоді ставши склоняються батькові й матері, по тричі, в ноги, цілують образ і хліб. Дружки втирають сльози. Всі виходять з хати, опріч Степана і Хотини).

Степан. Отакої! Чого ти, стара, хлипаєш? Кажи: слава господеві! Діждалися доччиного вісілля, проси бога, щоб допоміг діждати й онуків!.. Сама Хведоска покохала Романа, сама й талан свій пильнуватиме; а не впильнує, сама й пошкодує!.. Думаєш, може, що вона не буде щаслива за Романом?

Хотина. Не сама я, Степане, плачу, плачуть думки! Жалко мені Романа, господи, як жалко! Де ж таки; мати рідна не поблагословила і батькові не звеліла!..

Степан. Отак! Батько благословив, тільки крадькома! Щож: де жінка голова, там чоловік мачуха!