Не жінка то, котра в ногах повза, без провини, не подружжя вона, а мерзота, на котру гидко й глянути; або ж ворог, котрий з потання перегризе тобі горлянку!.. Бог велів, мужу і жоні, жити у добрій злагоді, та в любові. І там тільки і благословеніє боже! А нема згоди, то вже краще: або я, або вона геть з хати. Бо там де кривда, диявол кублиться!
Самрось. Мамаша кажуть: „бий жінку, буде розумніша“…
Степан. Тобто розум чоловік жінці в голову набиває? Добре! Адже твій батько ніколи не бив своєї жінки, відкіля ж у неї такий розум взявся, що вона й тебе повчає?
Самрось. От так задача!
Степан. Мати твоя, баглаї годуючи, невіть-що вигадує! Розпутство, розпутство!..
Самрось. Чуєш, Зінько? О, ось як треба мене доводити до розуму!,. Мамаша кажуть: не їдь на весілля, а я таки поїхав!.. Одно, що Зінька ублагала, а вдруге: недзя, кажу, брат єдиноутробний!
Зінька (не присіда, ходе від одного вікна до другого). Довго як в церкві баряться!
Самрось. А хочеш, Зінько, я сьогодні не буду п'яний!.. От і кортітиме, а не буду п'яний!.. (Степан взяв з божниці псалтиря і розкривши, показує пальцем Самросеві).
Ганна (з короваєм в руках). Осьдечки вам і коровай! Та як виріс!.. (Здивувалася). О, і Зінька тут? Це вже, кумо, прикмета: як коровай росте, то так і талан молодих ростиме! (Ставляє на стіл). Тепер би й страву виймати з печі. (Кидається до печі). Зінько, давай повиймаємо страву. (Виймають і ставляють на припічок). А мені сьогодні бог радість дав, та ще й яку: моя телиця-третяка отелилася. Чуєте, кумо? А мій, уніс бичка в хату, та й каже: оце ж подаруємо бика молодим! Кумо, чи діжа готова, щоб зараз перед поріг
