винести, як тільки молоді увійдуть у подвір'я? А кожух, куме, де? Не забудьте вивернути вовною на верх, як зустрічатимете зятя?… Де ж пляшка та чарка? Осьдечки! (Наслуха). Ой, либонь вже йдуть? Вже, вже!… (Підбігла до вікна). Швидше!
(За лаштунками чутно весільний спів і музика підграє. З хати Ганна виносить діжу, рушником покриту).
Дружки (співають)
Котилося яблуко з Миргорода
Підкотилось під ворота;
Відчиняйте ворота,
Бо їде Хведоня молода.
Ой ми були в церкві,
Та бачили диво:
Два вінці на стільці,
Третій на голівці.
Вийди, матінко, вітайся,
В свого дитяти питайся:
Де ж твоє дитя бувало?
Під царським вінцем стояло!
Ганна (вбіга). Ідіть, кумо, частуйте зятя. Ну, вже ж і пара: як квіточки, як ягідки! (Хотина пішла, Степан накида на неї кожуха. Степан і Самрось теж виходять). Зінько! Бачила вже молодих? Ось глянь, у вікно.
Зінька. Поспію…
Ганна. Ну, що була у знахарки?
Зінька. Була! Помогла… Тепер ніби й не чую серця!.. Хай йому цур тому серцеві!..
Ганна. Коли нема нам щастя, радіймо хоч людським! Візьми ножа, та покрай хліба на стіл. (Скочила на полицю). Осьдечки ніж, чи гострий же? Поточи об горня. (Побігла).
Зінька (точе ножа). Степан сказав: „жінка, що чоловікові в ногах повза, ворог, котрий з потання перегризе тобі горлянку!“ Неправда!.. Кому я ворог? Собі хіба перетнути горлянку? Ні! (Кидає ніж). Питиму до краю, до денця!.. Небагато вже зосталося!.. Перед ким я скорилася, жебрала, у ногах лазила? — Перед катом своїм!.. Не скорялася, семий рік пила гірку, до-
