Десятник хутко навчає нас, як вимитись у мазуті. Ми слідуємо його порадам і наші руки стають чистіші і ніжніші за дівочі. Між іншим, я звернув увагу на один номер на вишці: 73.156.
Я не знаю, що це? Чи номер вишки, (можливо й не останній), чи щось інше, — ніхто не розв'язаз мені цього. Я гадаю, що нафтових вишок в Баку стільки, скільки на голові людини волосся. Принаймні, ми можемо пишатись, що Соціялістичний Союз володіє такими багатими джерелами, як Сабунчі, Сурахани, Братани і Баїлово.
Після кіно-знімок ми вертаємо до міста вітрів і готуємося до оглядин найбільшого й найпершого в світі жіночого клюбу тюрчанок у честь товариша Алі-Байрамова.
— Ви не уявляєте скільки поразок зазнали ми в нашій роботі, — в захваті розказує Окім-Султанова, що два роки тому скинула чадру, ставши одним із керівників дитячого руху Азербайджану.
— Довго ми збирали свої сили, умовляли тюрчанок скасувати чадру, аж поки не досягли свого. Ми одкрили чудовий клюб з величезними залями, оздобленими як паляцові кімнати, і розпочали свою роботу. Ми відкрили швальну фабрику в три зміни на триста жінок. І нині жінка робітниця вперше може одстоювати перед чоловіком свою ідейну й економічну незалежність.
Нас ведуть по широченних залях, по балюстрадних сходах, де в коритарах блукають дорослі жінки й дівчатка, закінчуючи найтяжчий для них курс акушерства. Вони вивчають по зошитах, пишуть і зовсім не ховаються від нас. Чадри й не видко. Не те було на вулиці з іншими жінками. Ті закривалися в намітки і скоса поглядали в невеличку щілину. Тут же зовсім інше.
В швальні нас врожає тривкий тверезий гомін швальних машинок. Їх 40 штук і вони двома ланками простяг-
