Я перегортаю кілька сторінок ісписаного бльокноту й виписую далі цікаві думки батрака.
… «Пора іти в одправленіє у Тифліз. Колиханія не було, їхати було харашо, харашо, аж до високої гори, де начал дойжат до Тифлісу то буйний вітер между горами подхвачувал аєроплан вниз та вгору. Так то єнтіресно було смотріть у окно. Ну, жаркий воздух ударяв у ліцо. Когда сталі спускатьця вніз на землю, то в нашем самолете сломалося правоє колесо. Ну я не спужался і вишел смело з самолета»…
В таких тонах Северин малював увесь польот над Кавказом. Записками він хотів показати, що він добре переніс режим польоту. Я почав його розпитувать, який момент йому припав більше до-вподоби.
— А той момент, як мене зняли на кіно-фільм. Тепер я приїду в село і розкажу, як я літав. Коли не повірять, то я скажу їм — купіть за 15 копійок квиток та погляньте на мою рожу. Доказ правдивий і безперечний…
Наша експедиція кінчалась. Ранком, ще перед зорею, ми залишили в Махач-Калі останні береги Каспія. Хвилі дрібно тремтіли на тлі цистерн і кораблів. Сяйво ранкове повільно розливалося, як рожева вода по крайнебу.
І знову години за годинами нудної залізничної їзди — аж до Ростову. Ми почали згадувати етапи нашого польоту. Я ніколи не можу забути одного епізоду — зустрічі над Сурамським перевалом.
… Коли наш літак майорив на жахній височині, під нами на 700 метрів нижче пропливло по черзі 4 літаки. То поверталися з Тифлісу Калінінські машини, що не ризикували і сміливо летіли над самим перевалом.
Уявіть хуткість зустрічного льоту — 150 плюс 150 кілометрів на тлі зелених ущелистих гір, що гранітними зубами підгризали прозорі береги повітряного океану. Все те давало величезний розгон фантазії, впертої й рішучої, як
