сучасне життя. За 15 секунд літаки зникли за крайнебом і влипли в ранкову млу рожевого повітря.
Тоді дужими переливами лунала авіонна пісня двигуна і серце раділо майбутнім перемогам озброєної людської думки. Оцей епізод я пам'ятатиму довго, бо завдяки зустрічі з аероплянами, ми уявили наявно рельєф нашого польоту і ту жахну височінь, що на ній плив металевий «Меркур».
— Розлучаємось ми, хлопці, — сказав Ісаєв делеґатам. Сподіваюсь, ви завжди будете тримати зв'язок з «Комсомольцем України» і нашими комсомольськими письменниками.
— Триматимемо! Тепер ми — ентузіясти радянської авіяції, — одказували делеґати, — ніхто з нас не забуде прекрасних днів юнацького зльоту. Ми пишаємось тим, що честь першого в світі авіяційного поїзду належить Українській Робітничій Молоді.
… Знову Кубань, Ростов, Донбас, Україна.
Як спомини, пливе згадка про Казбек і величний Ельбрус, що їх ми бачили з боку північного Кавказу. Хай це все лишається позаду! Зате з нами наша молодість, юнацька сила й комсомольський запал. Він завжди з нами, як і в дні надхмарного льоту.
Я згадую слова незабутньої революційної письменниці Лариси Рейснер:
— На паперових крилах, що червонилися кров'ю найкращих синів людства, злітала людська воля в небесні простори й гартувалась там, щоб у майбутньому опанувати височінь і посісти в ній назавжди. Замість паперових крил тепер людство має металеві…
І додам я од себе: еліптичні крила одного з найвидатніших нащадків крилатої України — винахідника Костянтина Олексієвича Калініна.
