У цей мент товаришка Михайленкова з «повною нагрузкою» (пальто, шарф, валізка тощо) рішучо стає на вагу і, затримавши подих, гострим зором впинається в стіну й занепокоєно поглядає на Могилина, який, наче пророк, виголошує свій вирок:
— Вісімдесят два кілограми. Найважча з усіх!
— То вона об'їдалася у дитинстві!
Почувши прикру новину, дівчина видихає все повітря, в думках напевне бажає звільнитися від зайвої ваги, та на жаль вага безапеляційно й суворо показує цифру — «вісімдесят два»! Що проробиш? Дихай, чи не дихай, цифра не змінюється! Хлопці легковажно сміються. А Павловський високий, рухливий, весело поглядає на ощасливлену делеґатку й твердо проказує:
— Вас посадовимо в один із найміцніших літаків і підберемо спеціяльну компанію з легких хлопців.
— А нащо то зважують? — запитує батрак Северін, що не отямився ще після вражінь великого міста, після величної демонстрації й романтичного аеро-порту.
— А коли хто вб'ється, то будуть знати скільки пудів м'яса треба ховати, — одказує делеґат з «Марганцю» товариш Майоров.
Черга біля ваги хутко розтає і хлопці розбігаються, бажаючи якозмога швидше глянути на радянські аеропляни типу «К–4» українського конструктора комуніста товариша Калініна.
Їх не втримаєш! Чутка про винахід т. Калініна давно вже рознеслася по Україні і навряд чи знайдеш серед читачів «КУ» хлопця чи дівчину, що не знав би про літака з еліптичними крилами.
Вони вже біля аероплянів і, змішавшись з натовпом комсомольців, що виряжали свою делеґацію до Закавказзя, оглядають ланку літаків, вишикуваних перед довгими ти-
