ном. Натовп зростає щохвилини. Десь недалеко кричать на публіку міліціонери і з усіх сил стримують її за межею. Та нелегко втримати ентузіястів, що побажали коли не полетіти, то принаймні подивитися на відліт щасливих делеґатів.
З цими глядачами горе! Вони, як мухи, оточують місце зльоту і не зважаючи на заборону, не звільняють аеродрому. Відліт їх інтриґує, надзвичайно зацікавлює й приваблює до себе. От чому немає сил у заводської адміністрації позбавитись оцих непрошених глядачів і наблизити момент відліту.
Сюди долітають уривки промов із численних трибун на аеродромі. Лунають пісні, гримлять труби й ми стоїмо сповнені чарівного настрою, немов не вірячи, що от-от настане хвилина зльоту над тисячами демонстрантів.
Година минає за годиною. Нас розподіляють по літаках і, як не змовлялися хлопці, щоб летіли разом зі своєю компанією, вони розчарувалися: за інструкцією льотного відділу, вага пасажирів кожного літака має бути приблизно однаковою і тому там, де було два важких пасажири, додавали трьох легких. Товаришок Михайленкову і Тищенкову розлучають і вони з непевним чуттям стають кожна біля свого літака. Видко їм дуже хочеться бути разом, щоб укупі пережити щасливі хвилини польоту та щоб не оскандалитись перед хлопцями. Та що поробиш? Павловський невмолимий! Як призначив — так і сідай!
Кіно-оператор ВУФКУ тов. Сода, що його взяли зняти ввесь польот, додає нам нових мук і примушує ставати то біля літака, то окремо в полі й позувати йому, поки він крутне кілька разів ручку знімального апарату.
Він одягає пілотський шолом і просить одного з делеґатів покрутити ручку апарату, щоб і самому, як активному учасникові експедиції, потрапити на екран.
