том загальної уваги і отримав би титула «летючий ковчег полтавського Ноя — Миколи Северина».
Доречі, в Полтаві з ним пожартували. Микола сам розповідав, як одного дня о третій годині опівдні на поле приїхав конем посланець із району і, припустивши коня, раптом під'їхав до нього, зняв з роботи і трагічним шепотом сказав:
— Друже Миколо! Я тобі раджу, зараз тікай, поки є час, бо скажу тобі поправді, я приїхав заарештувати тебе. Ось із району бомажка. Тут написано: «Наказую приставити негайно Северина до Райкому комсомола, щоб негайно виключить із героїчних лав сільського комсомолу і передати в розпорядження органів розшуку».
Блідий стояв Северин перед посланцем і не розумів, що од нього хочуть. Він ладен був справді тікати і тому вбитим голосом спитав:
— За що?
— Як за що? А де ти був сьогодні о першій ночі? Он доведено, ти вбив одну людину і тому маєш негайно їхати зі мною!
Це було сказано серйозно, суворим тоном і тому Микола покірно пішов до району і тільки там йому пояснили, що його обрано авіо-делеґатом на Кавказ.
Спантеличений Северин спершу почав одмовлятись, та потім, подумавши, сказав:
— Обов'язково полечу! Хіба я такий поганий? І я хочу попасти в розріз воздуха під воздушноє пространство.
От чому Микола стояв з занімілими очами перед 7-ма аероплянами, що нещадно свердлували повітря й злегка колихали крилами.
Ми всілися. Перший літак злетів о пів на третю й хутко розвернув свої крила над Харковом, над Будинком Промисловости.
