ницею в м'якому вагоні і все таки вас буде нудити, особливо підчас довгих мандрівок, коли одноманітні вражіння. Навіть м'який вагон не врятує од тоскного настрою.
Ви можете пливти пароплавом у комфортабельній каюті і ніяк не позбавитесь морської колисви. І доречі. Якщо колисва на морі буде виснажати ваші сили своїм розміреним залізним темпом, великими змахами хвиль, дратувати вас незмінністю, неодворотністю, то жадний лікар, жадна людина не допоможе вам. Морська колисва триває годинами, добами.
А в повітрі — зовсім інше! Іноді лише підкине вас легенько, плавно спустить немов на невеличкій гойдальці і здасться вам, що ви сидите в вагоні Харківського трамваю марки № 7, який мчить із парку вниз. Приємно колисає і часто траплялось, що протягом трьох годин аеропляна підкине лише кілька разів, так що ні в якому разі неможна рівняти морське хилитання з повітряним. Хто добре почуває себе в легкому автомобілі, або трамваї (колисва однаковісінька), той прекрасно почуватиме себе в кабіні пасажирського самольоту.
У повітрі озоном не проживеш, і святим не станеш. Отже, наші руки розпакували баульчики і я, Голуб, Євентов та Бельський починаємо смачно закусювати десь недалеко Артемівського. Позабуто всі поради незграбного «пілота», з яким познайомилась Михайленкова (а проклинала вона його, проклинала!) і ми щиро п'ємо нарзан, за обидві щоки вминаємо бутерброди, ковбасу тощо і викликаємо у Павлуші Усенка великий апетит. І він з нами, він цілком солідаризується з нашою «обжорською» політикою.
Словом, у нашій кабіні було весело. Ми співали пісень. Голуб і Євентов читали. І я прочитав «Кучеряві дні» - Кириленка, згадав його чуприну і будь він з нами в кабіні —
