круги Кавказу, відкриваючи нову повітряну лінію та вишукуючи найкращого шляху.
Об 11 годині все готове. Як ми не сердились проміж себе, знаючи, що наші товариші вже в Сочі та ми з великою радістю поспішаємо на старт, щоб всісти в літака і продовжувати нашу путь.
«217» з пілотом Снєгірьовим щасливо злітає вгору. Товариш Гоппе, між іншим, — учасник героїчного перельоту через Гіндукуш — найжахніший, найнебезпечніший крижаний хребет — на радянських літаках, уже відлетів на «217». Ми стоїмо серед поля і наші нерви тоншають, сталевішають і натягуються, мов струни.
Ось і ми полетимо…
Та раптом — щось гримить, як вибух набою. Згуки йдуть од літака. Ми занепокоєно оглядаємось назад і наші очі застигають на одній крапці літака — на його колесі. Ми зриваємося з місця і біжимо на зустріч аеропляну. Нас непокоїть думка, що сталося з літаком? Чому він раптом схилився на ліве крило і припав до землі, як під'стрелений?
Уже замовк приємний колисковий заспів повітряного маршу — музика мотору. Уже пілот вискочив з кабіни, за ним борт-механік і вони вовтузяться поруч із машиною. Ми добігаємо. І бачимо…
Оце лихо! Луснула камера на лівому колесі! Це сталося, коли літак плив на старт і коли він наскочив на невеличку камінюку, що потрапила під колесо. От чому літак, мов підстрелений, схилився і заспокоївся, наче в летарґійному сні, перед самісіньким зльотом.
Гляньте на колесо! Воно зімнялося, пожмакалось. Дюралеві діски погнулися, як картон. Нам не треба питати що буде з літаком. Замінити колесо не довго, але ми не знаємо скільки часу триватиме процедура заміни і чи всти-
