Тим часом години йшли. Ми проклинали несподівану затримку, проклинали свято, бо на військовому аеродромі людей не було. Завгосп десь відпочивав, начальство розбіглося і тільки завдяки присутності т. Нікітіна та допомозі Крайкому, через годину (подумайте! — через годину!) привезли нове колесо.
Усенко з сумним обличчям прогулювався навколо, а товариші Голуб та Євентов лежали на травиці під крилом літака в затишку і рятувалися від спеки. Халява і я дивилися на хвіст літака, де борт-механік Ванов знайшов неполади в пересувному стабілізаторі, цебто там, де стерно «нагрубо настроюється» в залежності від кількости багажу та пасажирів на літаку. Пересувний стабілізатор це нове удосконалення калінінських літаків, що його не мають німецькі машини. Такий стабілізатор допомагає літунові краще керувати машиною і зменшує витрату фізичної і нервової енерґії.
Трос стабілізатора перекрутився і погрожував луснути. Але Ванов і пілот Волковський хвилин через 20 закріплюють його в певному становищі. На початок першої — нам привозять колесо.
І слава Марсові та Венері! Зміна колеса проходить щасливо. Февдальний «домкрат» витримує вагу, а спритний механік Ванов хутко надягає нове колесо і закріплює його.
Опів на першу ми всідаємо. Щасливо зідхаємо, коли мотор заводить свою авіонну пісню. Ростовці вже покинули нас. Уже ніхто не проводить нас і тільки механіки, Тихоміров та Нікітін прощаються з нами. І раптом…
Відкривається кабіна пілота і механік Ванов спокійно махає рукою. Мовляв, нова затримка. І справді, мотор затихає і ми чуємо стомлений голос:
— Вилазьте, хлопці. Ми «прилетіли» в Сочі…
