Що нам робити? Звичайно, вилазимо і з засоромленими обличчями кличемо ростовців назад.
— Що там з вами, — гукає здаля Тихоміров.
— Перегрів мотору! Сімдесят вісім — температура бензини, — одказує пілот і випускає повітря з радіяторів, що шипить та сичить, немов зрадівши звільненню. Про бензину ми знаємо, що нормальна температура має бути — 65. Ну, принаймні — 70. Але це вийнятково.
Що до 78 — то це занадто. Перегрів мотору небезпечний тим, що бензина може сама запалитися в літаку. І коли пілот не попередить цього, то машина, і люди матимуть вогнений похорон під самими хмарами. Тоді не буде музики, червоних прапорів, промов над могилою — тоді на землю впаде чорна маса покрученого, перепаленого металю та людськи обгорілі кістки, з клаптями напухлого м'яса.
— Перечекаємо, товариші, та й полетимо!
— А чи довго чекати, — питає Голуб, вдивляючись у суворе обличчя пілота.
— З півгодини!
Сонце варить нас у розпаленому повітрі і ми валимося на землю на вогку траву під тінь літака. Вона молода і ми маємо порятунок. Голуб витягає з портфелю циркуляри, інструкції і тези і починає над ними вправлятись.
— Аби час не пропадав. Як приїду в Харків, ощасливлю ЦК сорокома обіжниками. Скажу якби не затримка, не писав би. А то тепер, завдяки аероплянові, комсомольці матимуть доказ нашої щирої любови до авіяції!
Поволі температура води та бензини падає і через 40 хвилин ми втретє прощаємось із ростовцями і сповнені невтримних бажань летіти — летіти, хоча би в смерть, аби летіти та наздогнати наших товаришів! Як ми заздримо їм! Десь вони там, в Сочі ходять на березі моря, граються
