— Ви думаєте, Волковський загинув? Чорта з два! Не такі літуни люди, щоб губитися перед першою небезпекою і тікати від неї. Ви думаєте, зі мною не було таких випадків, коли мої товариші по три-чотири дні не мали про мене жадних відомостей. Я сам колишній літун і добре знаю авіяційні пригоди. Іноді літаки падають, розбиваються вщент. Мотори виходять із строю, псуються. Лускають товстолезні авіяційні труби, що витримують навантаження в дві три тисячі раз більше за власну вагу. Але як не дивно, людина лишається завжди жива. Ну, прикладом, апарат поламає крила і лежить як величезна купа роздертого полотна, переплутаних тросів, розщіпленого дикту тощо. А розвернеш її, чекаючи побачити купу розчавленого людського м'яса і зрадієш: Твій друг живий, цілісінький і простягає руку, мовляв: допоможи вилізти з чортової завали та поклич лікаря, бо здається чотири зуби вилітіло…
Нікітін запалюється від власної розповіді і, знайшовши у нас співчуття, розгортає перед нами кольористу бинду авіяційних пригод. Голова його похитується в такт розмові, а тонкі губи наче танцюють під носом. Слова сами ллються з вуст і ваблять нас своїми цікавими зворотами.
— Одні міщани гадають, що перед польотом треба написати 40 заповітів, розподілити майно поміж жінкою і синами, перецілуватися з усіма родичами й знайомими й траґічно прошепотіти: «ну, сьогодні і я полечу», — врятуй мене, боже, от сутички з дощовою хмарою, бо крила зразу відлітять»… Такий боягуз буде христитись, тривожно поглядати на небо і тремтіти від жаху. Він з легшим серцем згодиться піти на фронт, аніж полетіти…
Поволі ми звертаємо до аеро-динаміки — великої авіяційної науки, що вивчає повітря, рух у повітряному океані та його закони. Нікітін кілька хвилин постукує цигареткою по цигарковій коробці і замріяно починає:
