Як приємно себе почувати в чудовій авто-машині, що мчить по місту з швидкістю 50–90 кілометрів рівними розлінованими вулицями. За цей день ми побачили надзвичайно багато. І знову ствердилось перше вражіння — Ростов велике індустріяльне місто з чудовими перспективами на майбутнє. Своїм виглядом він нагадував Відень. Будинки з вишуканою архітектурою і прикрасами минали повз нас і іноді дивували своїм багатим стилем.
Ось будинок у стилі барокко. Ось ампір. Там майнув будинок із маврітанськими арабесками, невеличкими банями покрученими східними і жмутками на них. Де-не-де промчать білі колони сановитого будинку, Держбанку чи електричного тресту.
Ніжно погукуючи на поворотах, авто пролітає порожніми кварталами на аеродром, відтіля до заводу «Сельмаштресту», що виростав на очах у ростовців. Ви, напевне, чули про цей завод, любий читачу. Наша преса багато писала про нього і, напевно, перед вами мусив повстати в феєричних фарбах завтрашнього майбутнього цей величезний завод із фордівськими цехами, конвеєрами, численними будинками і конторами. «Сельмаштрест» через кілька років буде найбільшим заводом сільсько-господарських машин. Ми ще першого травня звернули увагу на безугавний рух внизу перед аеродромом, на численні сталеві вантини, що перепліталися одна з одною, спородивши нове сплетіння сталевих кісток для нового м'яса епохи.
— Гляньте, який мур довгий! — здивувався Халява.
Наш ростовський ґід з охотою розповідає історію цього заводу. Він пророчить, як і всі ростовці, прекрасну долю Сельмаштрестові. Уже прокладено трамвайну колію до заводу від Ростова протягом вісім кілометрів. Він запалюється і мимохіть підносить руку:
