— Щоб уявити собі розмір нашого велетня-завода, ви гляньте на мур, отой, що оточив величезну територію заводу. Ви гадаєте, він маленький? О, ні. Довжина цього муру 9 кілометрів і коштує він, тільки сам він, сто тисяч карбованців. Шість-сім отаких заводів, поставлених поруч — і ви матимете територію Москви з 3-х мільйонною людністю.
Ми охоче згоджуємося з ґідом. Розмах будівництва вражає нас своїм радянським американізмом. Десятки цехів височать понад муром. Їхні голі бантини втикаються в порожнє небо і наче прохають, щоб їх швидше покрили дахами і врятували від найбільшого ворога в світі — тиші. Ще три-чотири роки і тут працюватиме кілька десятків тисяч робітників. Тут загуркотять парові молоти, попливуть конвеєрною биндою частини машин, щоб з'єднавшись залюбки міцними гайками, вискочити з неї цілковито офарбованою готовою машиною. Незабаром тут завирує бурхливе життя і замість кількох хатинок, ви побачите велике місто.
Автомобіль швидко мчить навкруги муру, а він, нескінчений, все тягнеться і тягнеться, аж поки ми не звертаєм убік, щоб в'їхати у браму і подивитися на робітниче селище.
Нам дух захопило. Коли взяти українські маштаби, то розмах ростовського «Сельмаштресту» можна порівняти в певній мірі до розмаху Дніпрельстану. Пляновість і організованість панували тут. Правда, іноді траплялись порожні місця, але незабаром і їх мали забудувати. Нам потім переказували, як бояться інженери, що не вистачить місця і на просторі дев'ятикілометрового муру. Чарівна смуга немов заворожила нас. Вона неначе дратувала своїм довгим пасмом. Але ми не сердились. Навпаки.
Ми раділи, що п'ятирічка народнього господарства вже здійснюється. Авто хутко вискочив із «Сельмаштресту»
