і помчав за кілька кілометрів до механічної фабрики взуття, до лікарні і до інших великих будов, що свідчили, як зростає країна невпинним темпом і стає повнокровною.
Молодець же наш шофер! Як не похвалити його, коли він одчайдушно пускав машину з хуткістю 100 кілометрів і раптово спиняв її перед поворотами і старенькими трамваями, що іноді перетинали наш шлях. Шофер, як мистець, керував машиною. О, це був не ремісник, це був мистець руху і тому ми відчували повну красу нестримної гонитви за нашим життям.
За кілька годин ми огледіли весь порт, подивилися на пристань, на затони і головну свою увагу зосередили на огляді великого парусника «Вега». Він височив трьома стрункими височенними щоглами і кілька цікавих прапорів майорило на реях. Ванти вражали наше незвикле око, а борти чорносмольні, наче глузували з нас, бо ми з пристані зовсім не бачили, що лежить на його палубі.
— «Вега» — це парусник дальньої плавби. Не так давно він обплив Европу з Ленінграду до Одеси, гостював за кордоном, цілувався з французькими зрадливими хвилями, обнімався з італійськими валами, що біля Неаполю та Соренто. Цього року він підремонтується у нас і попливе в навколосвітну мандрівку, — продовжував розповідати наш ґід.
Потім ми поїхали дивитися житлове робітниче будування і знову бачили, що країна вирушила у надзвичайно цікаву путь безупинного зросту і крилатого зльоту в майбутнє життя. Радісні почуття панували нами в ті хвилини. Ми об'їздили геть увесь Ростов. Можливо, не кожний ростовець знає Ростов так добре, як пізнали ми.
А на вулицях газетники кричали з усієї сили про останні новини і про велику перемогу ростовської команди «Динамо» над харківським «Динамо». Харків програв Ростову — 0 : 4. Між іншим, нас охопило національне почуття
