доводили потребу цього польоту. Напевно вони мали великий запал, що весь час підтримував їх і допомагав перестрибувати перепони, що їх ставило безжалісне життя.
Ось Зархій кричить, що інкасатор проґавив 2.000 карбованців, що їх мали отримати на влаштування крилатого рейду. Ісаєв полотніє і розгублено розводить руками не знаючи чим заповнити несподіваний недолік 2.000 карбованців. Але голова комсомольця повна ріжних плянів, і Ісаєв за 5 хвилин уже знає як обминути цю прикрість.
Та не буду розповідати всіх пригод із співробітниками «КУ». Недобрі люди кажуть, що Зархій познайомився з 40 шевцями, заваливши їх негайною роботою — полагодити своє взуття. Кажуть, що спеціяльно для Зархія виписали з Німеччини пів вагона шкуряного краму, бо в Харкові не вистачило підошов і ціна відразу підскочила на 300 процентів.
А один невизнаний історик комсомольського руху на Україні записав до свого щоденника такі незабутні рядки:
«Сьогодні за товаришем Ісаєвим бігло три фізкультурники з великими відрами, і підставляли їх під струмки поту, що лився з лоба великомученика редакції».
Можна ще довго вести це трагічне оповідання з усякими пригодами, та гадаємо, що для загальної характеристики й цього досить. Всі співробітники за останній тиждень перед Першим Травня набігались, намучились, налаялись, наголодувалися. Коли вжити нових термінів, то можна сказати, що вони обезкепились, обезпортфелились і обезштанились.
Нарешті надійшов радісний день Першого Травня.
30 делеґатів приїхало з ріжних місць України і мали щастя вивчати бліде стомлене обличчя бідного змученого редактора «КУ» товариша Ісаїва. Він спокійно зідхав, весело помахував портфелем і замріяно проказував:
— Сьогодні — летимо!
