Сторінка:Кузьмич Володимир. Польот над Кавказом (1929).djvu/72

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

з півночі. Залізничне полотно крутиться під ними, верби підносять під очі зелені букети довгастого листя.

Аеродром здається вигладжений. Але це не так! Збоку злякано тікає коняка з важким каталом для ґрасування. Ґрунт рябіє білими камінцями. Ми всі хапаємось за фотелі, хутко прив'язуємось і кидаємо очі вперед: самольот ось-ось сяде.

Вихлопна рура чихкає, мотор зідхає останніми схлипами. До землі лишається три метри і, аероплян мчить так званим «автомобілем» на пілотському жаргоні.

Читач напевне звернув увагу на заголовок: «Над Кавказом з одним глазом». Можливо, він гадає, що автор навмисне інтриґує. Насправді заголовок має певний сенс: з одним із делеґатів трапилась неприємна історія і він справді летів над Кавказом з одним глазом. Та зараз не про це розмова. Згадаємо, що ми мусимо сісти на Сочінському аеродромі.

«Меркур» раптом дає повний газ і з повним поворотом стерна злітає вгору. Самольот — не сів. Ми здивовано поглядаємо вниз, і міркуємо про причину несподіваного зльоту. З розмов із пілотами ми знаємо, що на посадних майданчиках такі історії трапляються.

Я не жахатиму вас, лякливий читачу, це звичайна історія в авіяційному життю. Пілот скеровує самольота на море  робить новий віраж і знижується безпосередньо над річкою і невеличким мостом, сідаючи на цей раз із боку моря.

Ніколи так не стрибав літак, як цього разу. То були не стрибки, а довга гойдалка. Та ресори й міцні шини врятовують «Меркура» від розкиданого каміння. Він спокійно зупиняється за вісім метрів од великого пенька. Мистецтво Юрашека поза конкуренцією.

— Ну й аеродромчик, будь він проклятий назавжди, — каже через хвилину борт-механік «Меркура».