Назустріч нам поспішає начальник повітряної станції, тов. Вєткін, і розповідає, що два місяці тому тут ріс гай і що, завдяки авіяції, його знищено.
— Он-там на краю залишилися сліди ями від викорчуваних дерев. Через місяць сочінський аеродром відповідатиме всім вимогам авіяційної техніки, але зараз пробачте за «кам'яну» зустріч.
Товариш Вєткін наявне ствердження факту, що людина з 15-річним авіяційним стажем, з кількома десятками авіяційних пригод, може лишитися живою. А він мав їх дуже багато, і як бачите, щасливо живе, заробивши на фронті, в несприятливих обставинах жахного літання на поганющих апаратах, ордена червоного прапору.
Тепер дозвольте розповісти про льот останніх шістьох самольотів, що були тут два дні тому і що вже другий день гостюють у Тифлісі. Дозвольте намалювать картинку драматичного випадку, як один делеґат, робітник Донбасу, летів з одним оком над крижаним Кавказом. Але не виніть авіяцію. Тут вона невинна. Цей товариш, їдучи в Ростові на аеродром автом, зазнав несподіваної прикрости. Коли ранком другого травня воно мчало по Нахічевані, авто налякав стайку голубів, і один із них потрапив на вітрину і розбив товсте скло, впавши мертвою грудкою під колеса.
Розбите скло усипало одяг цього делеґата і серйозно поранило лице. Добре, що він встиг схилити обличчя і затулити вії. Ліва сторона обличчя вкрилася кров'ю. Товариша хутко перев'язали, і тому я маю рацію назвати цей розділ вищезазначеною назвою.
Отже, як летіли наші 30 попередників.
— Вони летіли другого травня ввечері, — розповів товариш Вєткін, — і спокійно сіли на аеродромі. Щасливі де-
