леґати повискакували з кабін і жартівливо оточили мене, питаюючи — де Кавказька Рів'єра, та як потрапити до неї. Зауважу, всі вони прекрасно витримали польот над перевалом. Вони були щасливіші за вас. Навіть жінки не злякалися височини, а один товариш із слабим серцем (перед цим він боявся летіти у височінь!) навіть похвалився своєю витримкою і подякував пілотів за нагоду подихати чистим повітрям надхмар,я — озоном!
У розмову втручаються станційні механіки, і ми взнаємо подробиці їхнього прильоту.
Коли товариші пішли на Кавказьку Рів'єру й захоплено зупинилися перед красою струнких кіпарисів та затишних стильних будинків, батрак Северин осоловіло став над берегом моря й від щастя не знав про що розпитувати. Він помацав гальку, кинув кілька камінців у хвилі і спробував воду, раптом скрививши своє обличчя. Він незрозуміло поглянув у бік, плюнув тричі й сказав: «Коли б тебе пили, тебе було б менше, а то ніякий чортяка тебе не п'є». Через кілька хвилин делеґати піднялися на балюстрадне узбережжя, зупинилися перед вечірім морем. Северин Микола блискучими очима глянув навкруги й тихо прогомонів:
— Яка краса, як тут добре жити! Їй-богу, не пожалію 20 карбованців і, зібравши їх, приїду сюди та поживу на ять аж півтора місяці.
Це було сказано серйозно і без жадного вагання. Ніхто не сміявся над батраком, бо знали, що він у місяць заробляє 8 карбованців, і тому гроші для нього мають більшу цінність, ніж для горожанина.
— А як же ти купиш залізничного квитка? — запитали в нього.
— Може зайцем приїду, або попрошу кондухтора пустити мене в тамбур.
