О, залізнице, проклинаємо тебе! Сто дві станції од Тифлісу до Мінвод, плюс тисяча кілометрів до Харкова! Задуха. Муганський степ. Як сяйво сніжистих верховин, пливе нагорний Карабах. Виринає третє море. Баку. Що є цікавого на вишках. Оглядини й знайомства. Хто кому вподобався. Про що розповіла мені Гюхер Гусейнова? Одплив у ніч
Перші години в поїзді минали весело. Ми згадували авіяційний шлях і жалкували за аероплянами. На жаль, ми не змогли летіти далі до Баку, і тому довелося скористуватися залізницею. Правда, вже перша ніч далася нам взнаки: страшенно боліли боки й спина. Ми повставали замучені, з напухлими обличчями. Пилюка, не жаліючи, усипала наші обличчя й одяг.
— Який жаль, що літаки повернули назад. Це ми знову побачили б частину найцікавішого авіяційного шляху в світі. Гоппе розповідав, що американські й европейські туристи надзвичайно зацікавилися авіяційною лінією Харків–Сочі–Тифліс, — згадує товариш Бухтіяров.
— А розкажіть, будь ласка, — втручається до розмови Бєльський, — хто закохався в касиршу Ботанічного саду? Я ж бачив, як у багатьох очі посоловіли, ледви вони опинилися перед касою. Ви гадаєте, мене можна обдурити? еге — не на такого натрапили! Признавайся краще.
