Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/110

«Ви все роз'їздите? Приємна праця, мабуть?»
«Це є робота, хоч не скажу, щоб розваги не було в ній.
Що я найбільше люблю — це розташування різних фарм.
Я цим свою Джеміму зіпсував страшенно.
Вона тепер у кожну хату завертає, —
Ніби б вона якась там скривлена була, —
Чи маю я там справу, чи не маю.
Вона так думає, що я людина компанійська. Може, й так воно.
Я рідко сходжу з воза, так, хіба поїсти.
Мене приймають люди з кухніх дверей,
Всі, цілою родиною, аж до найменших».
«Та можна думать, що вони не так вас раді бачить,
Як ви їх».
 «О, чи не тому, що я бажаю
Від них долара? Я нічого не жадаю,
Чого б вони не мали: я ніколи їм не докучаю.
Я там — отже вони платити можуть, як захочуть.
Я нікуди не йду навмисно: просто так, трапляюсь близько.
Шкода, нема тут кухля, щоби дать вам випить.
Я просто з пляшки п'ю, та це не в вашім стилі.
Чи можу запропонувать?»
 «Ні, ні, ні, дякую, не треба».
«Хай буде так. Я вип'ю вже й за вас.
Ну, а тепер я вас лишу на хвильку.
Як я піду, ви, мабуть, скорше відпочнете.