Він думав, що мені віктрола злегшить
Його відсутність. Так воно й було спочатку. Я все грала
Які-небудь джазові арії та майже почувала
Його обійми ніби в танці; потім я
Гасила світло та сідила тихо,
Доки там Альма Глюк співала «Доме, любий доме»[1],
І майже чула, як його рука торкалася моєї.
«Коли б я був на твоїм місці, взяв би я віктролу», він казав,
«Її вживати зможеш ти, а з перстня що вже за ужиток?
Коли б я міг, — свою пластинку я б зробив для тебе,
Тоді б я міг з тобою бути, навіть у той час,
Як Дядя Сам мене забрав би[2] . Добре, що він не зробив того;
Це було б зовсім так, як ніби духів бачить, —
Тепер я певна, що вже він назад не прийде.
О, як я те могла все перенести!
Він був такий міцний! Він був мов та картинка!
Той одяг чепурний, ті файні сорочки,
Що вниз спадали, ті чудові, франтуваті черевики,
Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/202
Зовнішній вигляд
Ця сторінка вичитана