І завжди був до кольору одного одяг,
Як от зелений капелюш з краваткою зеленою й шкарпетками такими ж.
І все… Ніколи не казав недобрих слів.
Або ніколи майже…
І як думать, що уста,
Що я їх цілувала, десь валялися у бруді,
І через тії кучери, що я до них тулилась, куля
Пройшла…
Хоч би вона й мене вже краще вбила…
Ну, що ж… що до віктроли… Мабуть, я її продам
І все-таки куплю хоча б маленький перстень
(Звичайно, не дістану вже й напівхорошого такого,
Як той, що він тоді купити міг ще за всі гроші),
Воно негарно виглядає грати всякі джази,
Як вже його нема. І, мабуть, вже ніколи
Такого другого не знайду я ніде,
Щоб був мені до пари, або я йому. Отож маленьке,
Хоч чверть карату може, тільки настояще,
Щоб я колись могла поблискувать і згадувать той дім
Що міг би бути наш…
Хоч що вже не кажи,
Віктрола так йому подобалася, отже…
От рахуба…
