Підчас війни Сендборґ голосно й гостро протестував проти масового «законного мордерства»; скінчилась війна — і він бичує «брехунів у добрім убранні, що брешуть націям, брешуть народові» і, прикидаючись миротворцями, планують нові війни за замкненими дверима.
Так, Сендборґ знає підлу, невільницьку систему визиску й обдуру американского капіталізму. Але він вірить у пролетарське завтра, і ця віра робить його оптимістом, додає йому сили в творчій боротьбі.
«Я говорю про нові міста й новий нарід.
Я кажу вам, минуле — грудка попелу.
|
|
крім океану завтра,
неба завтра».
І хай нині димні ночі
Буває, що в Сендборґа трапляються символістичні вірші. Буває і таке, що пом'яне він десь у вірші бога. Але до останнього часу здавалось, що небезпеки в цьому нема, що Сендборґ назавжди залишиться пролетарем і пролетарським письменником. Бо, як сам він казав
|
«Я мав свою нагоду жити з людьми, що посідають надто багато, і з людьми, що мають надто мало, і я вибрав одних з цих двох». |
Але виявилось, що вибір той — не остаточний.
Нещодавно вразила нас звістка, що Сендборґ — колишній робітник і комуніст — кинув лави своєї класи, звязався з буржуазними видавництвами, дійшов до того, що подарував свою книгу з авторським написом румунській королеві, коли та відвідувала Америку 1926 року.
