О, ті дівчатка темні, що збитими ніжками
Йдуть, виглядають здобич, кварталами, кутками!
Ті ноженята сиві не знають відпочинку
Всю довгу ніч, аж доки не присне сріблом день,
Всю ніч самотну, доки останняя сніжинка
На білі груди міста із неба упаде.
Смугляві, напівголі, зі збитими ніжками
Блукають, ледве взуті, кварталами, кутками.
Жорстокий лютий світе, що на цей шлях скорботний,
Шлях злиднів і безчестя й ганьби штовхнув оті
Тремтячі ноженята, мов глиняні, самотні,
Моєї раси ноги, брунатні і святі!
О, серце, вже ті ноги стомились до безтями
По Гарлему тинятись кварталами, кутками.
На мить золоту й коротку, немов вино іскристу,
Через межу граціозне метнулося місто.
Пробачивши навіть колір моєї шкіри,
Забувши, що гостем я був, чужинцем,
Щоб здобуть моє серце вороже, до мене тулилося щиро,
Жагуче до перс притискало мене похапцем.
Велике, горде місто, химерним коханням розтяте,
На мить полум'яну схилилось, щоб гордість мою збадати.
