класі, групі»[1]. Отже, приймаючи класовість ідеології й психології, ми тим самим приймаємо й класовість значної групи переживань, почуттів, емоцій, у першу чергу — емоцій, викликаних у процесі приймання творів мистецтва, як витворів ідеології[2].
Уже звідси видко, що ми не могли, навіть бажаючи цього, залишатись автоматично безсторонніми при перекладі. Приймаючи певним чином, згідно з нашим світоглядом, оригінали, ми в процесі перекладу мимоволі підкреслювали ті чи инші ідеологічні моменти в них, не навмисно й обдумано, а радше таким чином, як відчували їх. Бо перекладач, приналежний до иншої класової категорії, мабуть, підкреслив би инші сторони й властивості оригіналу, ніж ми.
Крім того, були в нас часом і навмисні спроби пристосувати переклади до розуміння й приймання їх тією авдиторією, що для неї призначено книжку. Ми мали на увазі, що перекладаємо для українською читача, до того ще для сучасного, радянського. Це змушувало нас свідомо вносити деякі зміни в переклади порівняно з оригіналами. Не можна писати цілком однаково для американського й українського читача, бо читачі
