золотом та під срібло́м понадівали! Аж хрястить! Усе наше буде!
— Та й коло крамни́х комір руки погріємо! Казали запорожці, що все по́рівну між миром поділять.
Гляне Петро, аж тут між мужиками тиснеться й Тарас Сурмач.
— І ти, — каже, — оце супротив Сомка́ й пан-отця?
А той: — Спасибі вельможному пану Сомко́ві! Спасибі й твойму́ пан-отцеві. Ви звикли обирати гетьма́на тільки козацькими голосами, а тепер і наш міщанський речни́к чогось на раді стоїть! — та й потяг далі.
Ось уїжджають наші у саме колесо віщо́ве. Узяли́ козаки од їх коні. Тут уже були самі козаки, так зараз і дали́ Гвинтовці дорогу, а за Гвинтовкою й Петро з Череванем пробравсь. Інші зустрівшись тисли Гвинтовку за руку. Він тільки всміхаючись кла́нявсь.
Гляне Петро, аж поміж старшиною козацькою тільки де-не-де видно у комірі червону стрічку: усі повипускали голубії. Ошибло його стра́хом: тут щось недобре скомпоновано!
І Черевань щось поміркував. Обернувсь до Василя Невольника:
— От, бгате Василю, яка тут чудна́ мода завела́сь на стьожки! У нас червоні, а тут — дивись — усе блакитні!
А той похитав головою та тільки: — Ох, Боже правий, Боже правий!
Пробравсь Гвинтовка у саму перву лаву, між полковники, сотники та осаули, судді полко́ві та обознії з хорунжими; тут і писарі стояли з каламарями й білим папером. Посеред колеса — а колесо одзначили таке, що з одного краю до другого ледве можна було що́ почути, якби́ перекликну́ться, — так посеред колеса стояв стіл під турецьким килимом. На столі лежала булава́ Брюховецького, з бунчуком і корогвою. Сам Брюховецький стояв у голубо́му жупані перед своїх запорожців. Тут уже він був не той, що в Романовського Куті: позирав гордо, по-гетьманськи, і тільки всміхавсь, узявшись у бо́ки.
Аж ось крізь царський намет увійшов і Сомко з своєю старшиною — усі в панце́рах і мисю́рках, з ша-
