і корогви хрещаті давні у кишені козакам привіз — не зневажив козацької слави.
Дивляться наші на тії намальовані дива, доходять уже до дзвіниці, аж слухають — за оградою щось гуде, стугонить, наче грім гримить оддалеки, — і музики йграють.
— Це, — каже ченчик, що проводжав їх по манастиреві, — це добрії молодці-запорожці по Києву гуляють. Бачте, як наші бурсаки-спудеї біжать за ворота? Жадною мірою не вдержиш їх, як зачують запорожців. Біда нам із цими іскусителями! Наїдуть, покрасуються тут, погуляють; дивись — половина бурси і вродиться за Порогами.
Тимчасом музи́ки, галас і тупотня підхо́дили все ближче. Люди один одного пхає та біжать дивитись на січових гуляк. Тільки й чути: „Запорожці, запорожці з світом прощаються!”
Що́ ж то було за прощання з світом? Була то в запорожців гульня, на диво всьому мирові. Як доживе було которий запорожець до великої старости, що воювати більш не здужає, то наб'є черес дукатами та забере з собою приятелів душ тридцять або й сорок, та й їде з ними в Київ бенкетувати. Дома у Січі ходять у семряжках та в кажанках, а їдять мало не саму соломаху, а тут жупани на їх будуть лудани, штани із дорогої саєти; горілка, меди́, пива́ так за їми в куфах і їздять, — хто стрінеться, усякого частують. Тут і бандури, тут і гуслі, тут і співи, й скоки, і всякі викрутаси. Оце одкуплять було бочки з дьогтем, та й розіллють по база́ру; одкуплять, скільки буде горшків на торгу, та й порозбивають на череп'я; одкуплять скільки буде маж із рибою, та й порозкидають по всьому місту: „Їжте, люди добрі!”
А погулявши неділь ізо дві та начудувавши увесь Київ, ідуть було вже з музиками до Міжи́горського Спаса. Хто ж іде, а хто з прощальником танцює до са́мого манастиря. Сивий, сивий як голуб, у дорогих карма́зинах, вискакує попе́реду йдучи запорожець; а за ним везуть боклаги з напитками і всякі ласощі. Пий і їж до своєї любости, хто хочеш.
