— Ну, а далі?
— А далі… Це вже так завсегда буває, що, скоро чоловік зробить добре діло, то сатана — не за хлібом його згадуючи — і підсуне іскушеніє… далі дивлю́сь, аж стоїть краля така, що тільки гм! та й годі.
— О, невже таки жіночий рід спокусив хоч раз запорожця?
— Ой, ой, ой, пане гетьмане! Та ще як! І не диво бо: Адам був чоловік не нашого брата, та й той спіткнувсь на Єву!
— Звідки ж узялась та краля?
— Спитай її сам, звідки: я такої пишної панни не зумію й заняти.
І поглянув на Лесю.
— Тю-тю, дурню! — каже засміявшись Сомко. — Це моя молода!
— Та мені не те горе, що вона твоя молода, — каже, здихнувши, запорожець, — а те, що зовсім мене причарувала.
Усі зареготали, почувши таке діло.
— Браво! — каже Сомко, — ведмідь попавсь у тене́ти! Що́ ж тепер буде?
— А що́ ж? Ведмідь піде до свого берлога, і тенети за собою потягне.
— Як! Оце у Січ би то?
— Чого ж у Січ? Хіба тілько й світу, що в вікні?
— І оце такий жвавий козарлюга, та ще й отаман, ради жінки покине товариство?
— А чом же? Та для такої кралі можна покинути й усе на світі, не то́ що товариство.
— Ну, куди ж би ти потяг свої тене́ти?
Кирило Тур засміявсь.
— Ти бо вже, пане ясновельможний, хочеш усю правду разом випитать. Не хочеться тобі й признаватись, не хочеться й брехати.
— Бо ще, кажеш, ізроду не брехав? — додав шуткуючи Сомко.
— Ні збрешу́ й тепер, — каже Кирило Тур. — Дайте тільки гортань промочити.
Та й кашлянув, випивши кубок, і поглянув по всіх гостях, розгладжуючи уси.
