а піди поговори з їми в маґістраті: там зараз покажуть тобі трухлий шпарґал із вислою печаттю!
— Та що́ ж тобі заподіяли ці добрі люди? — питає Шрам.
— Справді, що добрі! — каже всміхнувшись Гвинтовка. — Коли б ти почув, пан-отче, як ці добрі люди на городову́ старшину з запорожцями похваляються! Запорожці тепер з міщанами як рідні брати; п'ють та компонують укупі, як би нашому брату яму викопати. І така завелась смілость у вражих мугирів, що їде зна́чний козак улицею, ніхто й шапки не ламає.
— Та підожди ж, пане брате, — каже Шрам, — а ти ж сам чия сторона?
— Оце ще! — каже Гвинтовка. — А вже ж гетьманська.
— А чого ж ти водишся з запорожцями?
— Хто це тобі сказав?
— Хто б ні сказав, а чутка така, що ти бенкетуєш із ними незгірш од міщан.
— Плюй ти, пан-отче, тому в вічі! Щоб оце я, будучи паном на всю губу, не знайшов собі ліпшої компанії над запорозьку челядь!
— Так, так, — каже собі крізь зуби Шрам, — бачу вже я добре, що ти пан, хоч і не кажи.
А Гвинтовка глянув у вікно та й гукнув на свої слуги:
— Хлопці! Бийте вразьких личаків по гамалика́х! Женіть батогами з двора хамове ко́дло!
— Ка-зна що, бгате! — каже Черевань. — Хто ж таки християнина, наче собаку, проганя од порога!
А Шрам, не витерпівши, додав:
— Так робили тільки пани ляхи та наші недоляшки. Чи не обля́шила й тебе твоя княгиня?
— Як оце так? — крикне Гвинтовка.
— Так, що твої речі і звичаї годились би й звірю Єремі.
Почервонів як мідень Гвинтовка.
— Батьку! — каже. — Од одного тебе, я сте́рплю такі речі, не проливши гарячої крови́! Я такий Єрема, як ти Барабаш. Єрема!… Та нехай сатана візьме мою
