у мене в господі ні про що́, як пани над панами. Вам услуговуватиме горда польська пані, високоіменитая княгиня!
А Череваниха каже:
— Ридван наш так ізлякав твою господиню, що коли б їй — у добрий час мовити — чого не сталось із переполо́ху. Може б ізмить її свяченою водою, та нехай би наділа сорочку пазухою назад?
— Е, сестро! — одвітує Гвинтовка: — мій голос підніме її і з домовини. Не вважай, що вона така смутна сьогодні: скажу тільки слово, так зараз розвеселиться, та ще й через шаблю поскаче. Наші коза́чки танцювали ж колись під лядську дудку.
Хто б то зміг розказати, що́ на ту по́ру діялось на серці в бідної княгині! Мабуть, привикла вже небога до такого глуму; уже й не плаче й не здихає. Слухає теє гордува́ння од свого чоловіка, так мов не про неї й річ; тільки часом здрігнеться од його грізного голосу, як струна́ на бандурі.
— Боржій, боржій, жінко! — покрикує на неї Гвинтовка: — докажи, що твоя висока порода на якесь таки лихо тобі здала́ся. Давай нам якоїне́будь настойки, чи запіка́нки, тільки такої, щоб і старе помолодшало.
Принесла́ княгиня й запіканки, почала́ госте́й шанувати. Мусіла перше випити чарку сама, і тоді вже стала гостей обно́сити.
— Пийте тепер безпечне, дорогії гості, — каже господар: — Ляшка вас не отруїть.
— А од їх роду — не во гнів твоїй жінці — це іноді й станеться, — каже Шрам. — Може б, і батько Хмельницький пожив іще на світі, якби не сватавсь із ляхами.
— Бач, моє золото, які твої земляки! — каже Гвинтовка. — Хвали Бога милосердного, що я тебе слобонив од їх. Хоч може, мої липові світлиці й не те, що княженецькії замки, так хоч поживеш між православними християнами; усе таки не так смердітимеш лядським духом, як позовуть на суд перед Бога!
— Та чи по-нашому ж вона молиться? — шепнула Черева́ниха братові.