— Отак, сестро! — одвіту́є той голосно. — Невже ж ти думаєш, що я мав би катели́чку за жінку? Уже не знаю, що́ там у неї в душі сидить, а вона в мене і до церкви ходить, і христиться по-нашому. Перехристись, моє золото!
Княгиня перехрестилась, як дитина, і що то! Бачся, нічого не заваджають слова, а Леся, та й сама Череваниха, насилу змогли дивитись без сліз на ту нещасливу невісту. Так, як бідний горобчик попадеться у руки хлоп'ятам та й незнає, за́ що над ним знущаються, а тії йому виспівують, як жиди Христа мучили, крутять та підкидають уго́ру: так ця безталанна княгиня попалась тепер між козаки; і що́ там тії князі, сена́тори та великі пани наробили, про що вона й не відала, за все тепер одвічає.
Тільки ото що посідали за стіл, і Шрам поблагословив страву, як ось хтось одсунув знадвору кватирку і гукну́в на всю світлицю: „Пугу!”
Шрам з серця аж ложку покинув, а господар замішавсь-замішавсь, та й сам не знає, що йому робити. Як ось ізнов:
— Пугу! Чи ти спиш, пане князю, чи вже так звеличавсь, що не хочеш пустить доброго чоловіка і в хату?
— Просимо, просимо, пане добродію! — каже Гвинтовка. — І сіни й хата перед тобою на́стіж.
— А собаки ж у вас не кусаються?
— От славно! А на́що ж співають:
Запорозький козак
Не боїться собак…?
— А кішки в вас не дряпаються?
— Бог з тобою, добродію!
— Тепер чорт-зна як стало на Україні! — каже, усе-таки за вікном, голос: — наш брат не у всякі двері сунься.
— Коли не у всякі, — каже Гинтовка, — так у мої і опівно́чі можна.
— Пане Матвію! — озвався тоді до йо́го Шрам. — Так оце ти так не братаєшся з запорожцями?
