— Нас п'ятеро, — зауважив Сірий Брат і клацнув зубами.
— Ми також могли би взяти участь в такому полюванні, — сказала Багіра, вимахуючи хвостом та дивлячись на Балу. — Але з якої речі нам тепер, Акело, думати про людей!
— Треба думати, а саме от чому, — відповів самітний вовк. — Після того, як шкура того жовтого розбійника була розстелена на Скелі Ради, я знову пішов до села по нашому сліду, я намагався ще більш заплутати його і заплутав так, що ледве сам знайшов його. В той час лелик Манґ пролетів між деревами, повис над моєю головою і сказав мені:
— »На селі, де живуть люди, що прогнали людську дитину, йде тепер таке гудіння, як в осиному гнізді!«
— Так, я кинув туди величезну каменюку, — промовив з усмішкою Моуглі. Він часто бавився з того, що кидав каміння в осині гнізда, а потім, перш нїж оси встигали вжалити його, поринав у воду.
— Я спитав Манґа, що він бачив. Він сказав, що коло воріт села розквітла червона квітка, а круг неї сидять з рушницями люди. Ну, я вже по собі знаю, — і Акела глянув на старі шрами, що були на боках у нього, — що люди рушниці беруть не для потіхи. Певно тепер, маленький братіку, хтось з людей з
