суа в той час, коли Булдео буде точити їм брехеньки. Але ж здається і я роблюся таким ледачим, як і вони!
Він стрепенувся і почав крадькома пробиратись назад до хатини. Як раз в той мент, коли він наблизився до вікна, відчув, що хтось лизнув йому ногу.
— Матусю, — промовив він, бо язик сей був йому добре відомий, — ти що тут робиш?
— Я почула, як співали мої діти в лісу і пішла за тим, кого найбільше люблю. Мені, жабенятко моє, хочеться побачити ту жінку, що давала тобі молока, — промовила Вовчиця.
— Люди зв'язали її і хотять убити. Я поперерізував мотузки, і вона з чоловіком піде в нетрі.
— І я піду з ними. Хоча я і стара, але зуби ще маю.
Вовчиця зіп'ялася на задні лапи і заглянула у вікно, де панувала темрява.
Через мить вона нечутно скочила на землю.
— Я перша годувала тебе молоком, — промовила вона, — але Багіра каже правду: людина завжди повертається до людей.
— Можливо, — відповів Моуглі. (Вираз неприємности відбився у нього на обличчі). — Але сьогодня я дуже далекий від сього.
Пожди тут, тільки не показуйся перед нею.
— А ти ж ніколи мене не боявся, жабе-
