— За гроші я можу купити коняку. Нас так побили, що не сила йти далеко і селяне доженуть нас через годину.
— Кажу тобі, що вони не підуть за вами. А про те ти розумно кажеш про коняку, бо Месуа справді таки зморена.
Чоловік Месуа встав і сховав останню рупію в поясок. Моуглі поміг Месуа вилізти у вікно. Прохолода ночи освіжила її, але нетрі при сяйві зірок здавалися страшними і суворими.
— Вам шлях відомий до Канхивари? — шепнув Моуглі.
Обоє хитнули головами, що так.
— Гаразд; пам'ятайте-ж, не бійтеся нічого і не йдіть дуже скоро. Тільки… тільки иноді ви будете чути виття.
— Невже ти гадаєш, що ми пішли б вночи через нетрі, коли б не боялися, що нас спалять? Хай краще звірі порозривають нас, нїж люди повбивають, — сказав чоловік Месуа, а вона глянула на Моуглі і осміхнулася.
— Кажу ж вам, що ні один зуб в нетрях не вищириться проти вас, ні одна нога на вас не тупне. Ні людина, ні звір не займе вас, поки не дістанетеся ви до Канхивари. Вас будуть оберігать.
Він хутко повернувся до Месуа і промовив:
— Він не йме мені віри, але ж ти повіриш.
— О, звичайно, сину мій! Хто б ти не був,
