Промінь місяшний, що падав в прохід лігва, раптом зник: величезна, чотирьохкутна голова і плечі Шер-хана протислись в прохід.
Табаки, що стояв за ним, промовив:
— Його світлість, його світлість прийшли до вас!…
— Шер-хан велику приємність робить нам, — сказав Вовк, а очі йому палали гнівом. — Що потрібно Шер-ханові?
— Мою здобич! Людська дитина увійшла сюди, — відповів Шер-хан. — Батько й мати її втекли. Віддай її мені!
Шер-хан дійсно, як і гадав Вовк, плигнув в багаття і роздратувався від болю, посмаливши лапи.
Вовк не злякався розлютованого тигра: він знав, що прохід в його лігво занадто вузький і що тигр не пролізе. Навіть тепер все тіло Шер-хана було як в корчах: він був як та людина, що намірилася протиснутись в бочонок.
— Вовки — вільна родина, — відповів Вовк. — Ми слухаємо тільки голову нашої