на землі і під землею. Та тепер я почуваю голод. Маєш охоту пополювати зі мною вдосвіта? — спитав Коа.
— Ні, треба щоб Багіра побачила сю річ. Гарного полювання!
Моуглі, підскакуючи та вимахуючи анком, подався в той бік нетрів, де звичайно перебувала Багіра. Час від часу він спинявся, щоб в захопленні подивитися на свій здобуток.
Багіра пила воду після важкого полювання, в той час коли підбіг до неї Моуглі і почав оповідати про всі свої пригоди. Тим часом Багіра нюхала з усіх боків анк. Коли Моуглі довів оповідання до тих слів, що Біла Кобра сказала наприкінці, то Багіра замурчала на знак згоди з ними.
— Он воно! Виходить, що Біла Кобра казала правду? — хутко запитав Моуглі.
— Я народилася в клітках королівського саду в Удайпурі і мені здається, що де в чому знаю людей. Багато між ними знайдеться таких, що ради одного сього каміня згодні тричи вбити.
— Але через камінь ся річ робиться тільки важчою. Мій маленький блискуючий ніж куди ж краще… і глянь: та ж сей червоний камінь не годиться для їжі. Так чому ж убивати за нього?
— Моуглі, ходи і лягай спати. Ти жив між людьми і…
