— Я згадав. Люди вбивають не тільки ради їжі… також від того, що нічого їм робити. Прокинься, Багіро. Для чого була зроблена ся річ з гострим наконешником?
Багіра напів розплющила очи, їй дуже хотілося спати, — і злістний вогник заблищав в них.
— Люди зробили сю річ для того, щоб вбивати її в голови синам Газі, так що звідти ллється кров. Я бачила такі річи на вулицях Удайпура перед нашими клітками. Ся річ напилася крови багатьох з родичів Газі.
— Але навіщо ж вони вбивають його в слонячі голови?
— Щоб примусити їх до слухнянства. Тому, що люди не мають ні пазурів ні зубів, вони й роблять подібні речі, а иноді ще й гірші.
— Чим більше я бачу річей, зроблених людьми, тим більше я бачу і крови, — з огидою промовив Моуглі. Він трохи втомився од важкого анка і ні за що не взяв би його, коли б був знав все те.
— Спочатку кров Месуа на вірьовках, тут кров Газі. Не потрібно мені його. Дивись!
Анк полетів, вилискуючи в повітрі, і встромився, гостряком в землю, кроків за п'ятьдесять від того місця, де сидів Моуглі.
— Тепер маю руки чисті від смерти, — сказав Моуглі, обтираючи руки землею. — Зуу сказала, що смерть буде слідкувати за мною. Вона стара і біла, а до того й божевільна.
