вали, але поки поїли, напилися і вийшли в дорогу, все-таки проминуло годин зо три. Мешканці нетрів знають, що ніколи не треба поспішати під час їжі.
— Як на твою думку, чи не повернеться колючка в людській руці і чи не вб'є людини? — спитав Моуглі. — Бо ж Зуу сказала, що се смерть.
— Побачимо, як знайдемо, — сказала Багіра, що йшла, низько похнюпивши голову.
— Се одноногий — (вона хотіла сказати, що тут пройшла тільки одна людина). — Він ніс важку річ і тому залишав глибокий слід.
— Ой! Та се ж ясно, як блискавка влітку, — відповів Моуглі, і вони пішли скоренько слідком за тими двома голими ногами, що залишили тут слід.
— Ось тут, він біг скоро, — зауважив Моуглі. — Пальці так далеко відстали один від другого. Ну а чого ж він повернув тут?
— Пожди! — промовила Багіра і зробила величезний і дуже гарний плижок.
— Коли слід стає не дуже видно, то краще перескочить так, щоб не лишити свого власного сліду.
Перескочивши, Багіра повернулася до Моуглі і крикнула:
— Та тут другий слід іде назустріч. Ноги у сього менші з вивернутими п'ятами.
