знаю. Я, маленька нога, втікаю і так, щоб велика нога не чула мене.
Хлопець віддалявся геть далі й далі між дерев. Коли ж надійшов до маленького водоспаду, то голосно сказав:
— Я йду… далеко… далеко… туда… де шум… води… що спадає… глушить згуки… моїх ступнів… і… тут… я чекаю… гукни, що робить в тебе, Багіро, велика нога.
Пантера скакала збоку вбік, щоб відшукати, куди пішов слід великої ноги від скелі:
— Я лізу навколішках з-за скелі і волочу за собою колючку, — гукнула вона. — Бачучи, що поблизу нема нікого, я біжу. Я, велика нога, біжу скоро. Слід видно добре. Хай кожний з нас біжить по своєму сліду. Я біжу!
Багіра кинулася по дуже яскравому сліду, а Моуглі пішов слідком за гондом. На якийсь час в нетрях запанувала тиша.
— Де ти, маленька ного? — гукнула Багіра.
Голос Моуглі почувся у відповідь не більш як за 50 ступнів з правого боку.
— Гм! — муркнула Багіра. — Сліди йдуть в одному напрямі і все сходяться до купи. Вони бігли ще з пів милі на такому ж віддаленню одно від одного. Раптом Моуглі, що держав голову више, ніж Багіра, закричав:
