— Вони зустрілися! Щасливе полювання… Дивись, ось тут стояла маленька нога спершись коліном на скелю… а он там велика нога.
Не далі, як на десять кроків від них, на купі камінців, що скотилися з скелі, лежало тіло тубольця, наскрізь пронизане гондовою стрілкою. — А що? Чи справді Зуу така стара і божевільна, маленький братіку? — тихо промовила Багіра. — От тобі вже єсть одна смерть.
— Ходімо далі. Але де ж та червоноока колючка, що п'є слонячу кров?
— Можливо, що вона у маленької ноги. Ось знову пішов одноногий.
Легкий слід людини, що бігла яко мога з поклажою на лівім плечі, так яскраво відтінявся на низькорослій сухій траві, що для гострого зору ловців здавався викованим із заліза.
Пантера і Моуглі йшли мовчки слідом, аж поки не дійшли до потухлого багаття, захованого в проваллі.
— Знову, — промовила Багіра, спиняючись як вкопана.
Тіло маленького схудлого гонда лежало ногами до багаття. Багіра запитливо глянула на Моуглі.
— Його вбили бамбуковою ломакою, — сказав хлопець, глянувши на вбитого. — Я
