мав таку штуку для буйволів, в той час, як служив у людської родини. Батько над кобрами (я шкодую, що сміявся з нього) добре знає сю родину. Чи не казав я, що люди вбивають від того, що нічого їм робити?
— Ні, вони вбили його ради червоних і блакитних самоцвітів, — відповіла Багіра. — Не забувай, що я жила в клітках королівського саду в Удайпурі.
— Раз… два… три… чотирі сліди, — сказав Моуглі, нахилившись до загаслого багаття.
— Чотирі людських сліди з ногами вбутими. Вони не можуть ходити так скоро, як гонди. Ну, що їм заподіяв сей маленький лісовий чоловік? Подивимося, ось тут вони стояли всі п'ятеро, перш нїж убити його, і про щось розмовляли. Ходім геть, Багіро. Мій шлунок важкий, а між тим він колихається як гніздо ластівки на кінці гильки.
— Не варто залишати полювання не вислідкувавши дичини, ходи за мною! — сказала пантера. — Сі вісім вбутих ніг далеко не зайшли.
Більш вони не розмовляли і на протязі цілої години мовчки йшли по слідах чотирьох людей з вбутими ногами.
Був сояшний гарячий день.
— Я чую пах диму, — промовила Багіра.
