ж вони померли, Моуглі? Не помітно на них ні ран, ні инших слідів насильства.
Мешканьці нетрів з досвіду знають краще всякого лікаря всі отруйні ростини і ягоди. Моуглі втяг в себе диму, одломив шматочок хліба, покуштував його і раптом виплюнув.
— Яблуко смерти[1], — кашляючи сказав він.
— Перший певне приготував се для сих, а вони його вбили, убивши перед тим гонда.
— От, справді щасливе полювання! Убивство йде за убивством, — промовила Багіра.
— Ну тепер що ж? — сказала пантера. — Чи не вб'ємо ми одно одного за сього чорвоноокого убивця?
— Може воно говорити? — пошепки спитав Моуглі. — Чи не боляче було б йому, коли б я кинув його? Нам то воно не може пошкодити, бо ми не маємо таких бажань, як люди. Коли залишити його тут, то певно воно буде вбивати стільки людей, скільки оріхів падає з дерева під великий вітер. Я не люблю людей, але й мені не хотілось би, щоб вмерало їх по шестеро за одну ніч.
— Що за лихо? Вони тільки люди. Убили одно одного і раді з того, — сказала Багіра.
— А перший маленький чоловічок з лісу добре полював.
- ↑ „Яблуком смерти“ в нетрях звуть дурман, отруту найсильнішу в Індії.
