трупів. І що-вечора приносив він, дуже вже кволим для того, щоб шукати нових місцевостий для полювання звірям, звістку про те, що сонце випалило все в нетрях на протязі трьох миль навколо.
Моуглі, котрий і не знав до сього часу про справжній голод, годувався тепер чим попало: то їв він давній сухий мед, що три роки тому вийняв із забутих і кинутих вуликів на скелях. Мед той був зовсім чорний і вкритий цукровим порохом; а то дрався на дерева, обдирав кору, виймав з під неї яєчка комах і годувався ними.
Уся дичина в нетрях схудла так, що нагадувала кістяки; а Багіра, хоч і полювала по тричі на ніч, ніколи не почувала себе неголодною. Та найбільше мучила мешканців нетрів згага: звірі там хоча і зрідка п'ють, але ж за те побагато.
А спека все не меншала. Всі струмки навкруги висохли і тільки в Вайн-Ганзі між мертвими берегами лишилося трохи води. Коли Газі, дикий слон, що прожив більш сотні літ, побачив, як зменшувалося води в річці і з-під води виступив ряд блакитних скель, він зрозумів, що дивиться на Скелю Мира і, задравши хобота, сказав: »Мирова з приводу зменшення води«, бо так зробив п'ятьдесять літ тому і його батько. Сарни, вепрі й буйволи проказали се охриплими голо-
