Та тепер не до жартів було, і ріжні звірі нетрів — тигри, ведмеді, сарни, буйволи, вепрі — всі підходили до річки, що вже обміліла, напивалися брудної води і кволі лягали коло неї.
Сарни і вепрі ввесь день ходили в нетрях, вишукуючи чогось кращого за суху кору та зів'ялі листя. Буйволи даремно шукали вохкого холодкового місця, щоб покачатись, даремно мріяли знайти зелену траву. Гадюки повилазили з нетрів і пролізли вниз до річки в надії спіймати жабок. Вони пообкручувалися коло мокрого каміння і не гадали захищатись, коли вепрь, риючись коло каміння, штовхав їх. Річкові черепахи давно вже були повбивані Багірою, найрозумнішою між ловцями, а риби глибоко поховалися в розколини муляки. Одним тільки рядом Скеля Мирова вилася, як гадюка, і легенькі буруни билися об неї, вода сичала від гарячого каміння і парою здіймалася в повітря.
Сюди ж таки приходив в нічну добу і Моуглі, шукаючи прохолоди та товариства. Найголодніші з ворогів хлопця не позаздрили б тепер на нього. Його голе тіло, позбавлене волосся, здавалося ще більш худим і виснаженим, нїж тіло його товаришів. Волосся його вигоріло від сонця, ребра оттопірчилися, як лозини від кошика, а оттопірчені на ліктях та колінах кістки (під час полювання він лазив
