тому з обох берегів почулися ті самі запитання. Ніхто, за винятком Балу, не розумів значіння того, що трапилось. Старий ведмідь дуже замислився.
— Се давня історія, — сказав Газі, — давніша, нїж нетрі. Помовчте там на березі, і я розповім вам про се.
Хвилини зо дві безрогі та буйволи ще товклися. Потім пролунали голоси і ватажки родин один за другим проревіли:
— Ми ждемо!
Газі зробив крок наперед і спинився під Скелею Мировою. Вода сягала йому майже до колін. Не дивлячись на те, що ікли йому пожовкли, він все ж таки здавався тим, чим і справді був — тоб то головою нетрів.
— Відомо вам, діти, — почав він, — що найбільш усього в світі боїтеся ви людини.
Зо всіх боків почулися голоси одобрення.
— Ся історія торкається тебе, маленький братіку, — сказала Багіра Моуглі.
— Мене? Я належу до родини нетрів. Я — ловець з вільної родини, — відповів Моуглі. — Яке мені діло до людей?
— А чи відомо вам, чому боїтеся ви людини? — сказав Газі. — Ось чому. Спочатку, коли оселилися тут звірі, — а коли се було, того ніхто не знає — ми всі звірі ходили вкупі і не боялися одно одного. В ті часи не було у нас і посухи. Листя, квітки й овочі росли
