до свого місця. Иноді яка-небудь ніжна мати випихала свою дитину далі від инших, на місячне світло, щоб краще його оглянули… А Акела кричав з свого шпиля:
— Ви знаєте закон?… Ви знаєте закон? Придивляйтесь уважніше, о вовки!
А стурбовані матери проказували теж за ним:
— Дивіться, дивіться уважніше, о вовки!
Нарешті настав час показати усім хлопця і шерсть на шиї вовчиці настовбурчилася, — Вовк випхнув Моуглі-жабеня, — так вони його звали, — на середину кругу, а він там сів, сміявся і бавився камінцями, що виблискували проти місяця.
Акела, не підносячи голови від лап, почав сбій одноманітний крик:
— Дивіться уважніше!
Глухий рев почувся із-за скель і голос. Шер-хан кричав:
— Дитина — моя! Віддайте її мені! Що спільного між вільною родиною і людською дитиною?
Акела навіть і ухом не ворухнув і провадив далі:
— Дивіться, вовки, уважніше! Яке діло вільній родині до вимагань чужих? Дивіться уважніше!
З усіх боків почулися глухі реви, а молодий чотирьохлітній вовк звернувся до Акели з такими словами, як і Шер-хан:
